У 1895 році на кошти прихожан місцевої церкви та отця Ілларіона на пустирі між хуторами Чорнобаєвим та Гусаковим була споруджена трирічна церковно-приходська школа. Початкову школу, розраховану на невелику кількість дітей, відкрили в 1902 році на Чорнобаєвих хуторах при будівництві залізниці Херсон – Миколаїв. Так писалося в газеті «Юг» 12 листопада 1902 року.
У школі навчалося 28 учнів: хлопчиків - 22, дівчаток - 6. Вчителювали в ній вільнонаймані старі служителі церкви, які вчили дітей селян церковнослов'янській грамоті, а також прищеплювали любов до праці. Взимку вчили дітей, а влітку стерегли баштани. Навчання починалося пізньої осені, коли закінчувалися всі польові роботи, а завершувалося, коли зазеленіє травичка весною. Хлопчики починали пасти корів, а дівчатка були домашніми няньками, тобто доглядали своїх молодших братиків і сестричок. Батькам треба було дуже рано весною обробити свій земельний наділ, щоб прогодувати свою сім'ю. В кожній сім'ї було від 3 до 7 дітей. Навчалися в початковій школі і закінчили її: Прокопенко Д.У., Слуцький Г.І., Панченко І., Гусак М.С., Кузьменко С.П., Крутін І.А. Всі вони жили і працювали в рідному селі: Прокопенко Дмитро - сільським ветеринаром, Панченко Ілля - рахівником, Слуцький Григорій та Гусак Михайло - бухгалтерами, Кузьменко Степан - очолив сільськогосподарську артіль «Червона Зірка», Крутін Іван був першим головою Чорнобаївської сільської ради, нагороджений орденом «Знак Пошани».
Як розповідав Данник Лука Іванович, закінчили цю школу і дівчатка: Савченко Євдокія, Дарницька Єлізавета, Прусакова Юлія, Ярова Євдокія.
Починає відроджуватися освіта. З 1919 року завідувачем початковою школою став Плющ Іван Антонович. Разом з ним працювала його дружина, Меланія Андріївна. Вчителював тут і Герасим Іван Андрійович. Вони багато сил віддали роботі по ліквідації неписьменності на селі.
У селі кипіло, розвивалося суспільне життя. Художня самодіяльність захоплювала молодь і дорослих. У 1922 році в селі Чорнобаївка організовано хату-читальню. Тяжкою спадщиною минулого була неписемність. У 1920 році серед 2017 мешканців Чорнобаївки було 1134 неписьменних. За постановою сільської ради в селі відкрилась школа лікнепу.
У 1925 році було збудовано сільський клуб, організовано драматичний та хоровий гуртки. Відновлено роботу хати-читальні, відбудовано школу, у якій працювало 2 вчителя і навчалося 154 учні.
У 1932 році початкова школа стала семирічною. До села прибули сім'ї Кротових та Бондаренків (Васса та Галина Пилипівни). Директором школи став Кротов Георгій Іванович.
Він заклав біля школи фруктовий сад. Росли тут абрикоси, вишні, сливи, яблуні, виноград. Чудовий був ягідник (смородина різних сортів).
Весь вільний час Георгій Іванович разом з учнями проводив у шкільному саду, прищеплював своїм вихованцям любов до природи, навчав робити окуліровку та щеплення дерев, виводив нові сорти. Багато сіяли милих оку квітів: чорнобривців, жоржин. Це був маленький «оазис» біля школи. Адже в Чорнобаївці ніколи не було води, а вітри - суховії влітку зовсім виснажували землю. Тут росли тільки акації та грушки-дички. Незабаром біля школи було встановлено вітряк, який за допомогою вітру подавав воду з глибини 30 метрів.
1939 року за високі показники в роботі, активну участь у житті села вчителя математики, директора семирічки Кротова Г.І. було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. На той час це була висока нагорода, її вручав у Кремлі сам М.І. Калінін - «Всеросійський староста».
У школі працювали висококваліфіковані вчителі - знавці своєї справи: Тильний Олекса Архипович, Крижанівський Олександр Іванович, Сахно Надія Іванівна, сестри Бондаренко Васса та Галина Пилипівни, Данілєвський Іван Якович. Зміцнення економіки села дало змогу і
підвищити культурно-освітній рівень селян.
1944 року повернувся з евакуації директор школи Кротов Г.І., зберігши в далекому Казахстані шкільний прапор та голосистий співучий дзвінок, який скликав випускників усіх довоєнних років до рідної школи. У кого що було з будівельних матеріалів, той і ніс до школи. Усім селом ремонтували її: звалкували горище, поштукатурили стіни, підлатали дах, вставили двері та вікна, відремонтували груби для опалення класів. Розпочалося навчання. До 1-7 класів було набрано 165 учнів. У класах стояли довгі столи і лави, адже не було жодної парти. Не було жодного підручника. Діти приносили до школи книги, які збереглися вдома.
Вечорами вчителі початкових класів готували все необхідне для наступного уроку ( шили зошити з грубих мішків з- під цементу, лініювали їх, вирізували палички для рахування та малюнки для уроків математики). На уроках читання учні читали не з букваря, а з того, що було надруковано вчителем на дошці, був буквар тільки у вчителя. Потім починали списувати з дошки, а наступного дня читали написане. На уроках праці діти шили рукавиці, носові хусточки, кисети для тютюну, вирощеного батьками на городах, колективно писали листи-трикутнички. Все це посилали фронтовикам, розповідаючи про свої успіхи, бажаючи їм перемоги та швидкого повернення додому.
Нове приміщення середньої школи по вул. Жовтневій, 1 (сьогодні навчальний корпус санаторної школи-інтернату) у 1956 році було введено в експлуатацію будівельниками Каховської ГЕС. Першим директором середньої школи став Нікулькін Віктор Олександрович. Вечірня школа у Чорнобаївці була організована у 1961 році. На перший урок прийшли дванадцять чоловік. Наступного дня директор Юрій Носиков побував у правлінні місцевого колгоспу імені Кірова. Голова вислухав уважно педагога, потім викликав артільного механіка. Вирішили, що працівники, які не мали повної загальної середньої освіти, повинні записуватися на курси та відвідувати заняття у школі. Трудівники колгоспу ім. Кірова добилися високих показників у галузі вирощування сільськогосподарських культур, розвитку тваринництва, зниження собівартості продукції. У колективі господарства думали про те, як можна зарадити школі. Пропозицію висловили на засіданні артільного комітету комсомолу. Після тривалого обговорення було прийняте рішення про організацію Чорнобаївського навчального комбінату. У період 1961 – 1962 рр. працював кілька місяців директором Чорнобаївської середньої школи Халецький Борис Іонович, після чого його було призначено на посаду завідуючого Херсон-сільським райвно.У період з 1962 по 1972 рр. директором школи був Лівшиць Лев Юрійович. Добудовано 5 класів до корпусу колишньої земської школи і спортивну залу силами учнів – будівельників з профілю трудового навчання. На базі школи працювали аероклуб, радіоклуб, кіно-фотостудія, автошкола.
Розпочато будівництво нового приміщення школи по вул. Галицькій. Навчальний процес у школі переведено на кабінетну систему навчання. У 1963 році добудовано до корпусу колишньої земської школи 5 класних кімнат (праве крило по вул. Жовтневій, де зараз знаходиться сільська рада та РАГС), та спортивну залу (тепер зала боротьби ДЮСШ). Старе приміщення школи уже не могло вмістити зростаючу кількість учнів. Потрібно було будувати нову школу. І в 1973 році за ініціативою депутатів сільської ради, при активній підтримці Героя Соціалістичної Праці Д.К. Моторного, на кошти трудівників цього гіганта-виробника сільськогосподарської продукції було споруджено нове приміщення нинішньої школи. 5 грудня 1973 року введено в експлуатацію будівлю середньої школи (ліве крило), пізніше добудовано корпус молодших класів і музичної школи. Вчителі Ломоносова Л.Г., Ігнатенко О.І. взимку в шкільних теплицях вирощували овочі і квіти (в основному левкої).
З 1972 по 1978 рр. директором був Ємченко Володимир Мусійович.
26 років (1978 – 2004 рр.) очолював Чорнобаївську загальноосвітню школу Анатолій Олександрович Баєвський. Саме завдяки його натхненній праці в школі створено базу для навчання молодших класів, збудовано корпус для «шестирічок», створено школу-комплекс, кращу в районі і області базу для навчання з інформатики (клас ЕОМ, два класи з персональними комп’ютерами), з англійської мови (лінгафонний кабінет), майстерні і класи для трудового навчання (швейні майстерні,
авто-тракторні класи), а головне - елемент нестандартного, творчого підходу до справи став основою роботи педагогічного колективу.
Комплексність і системність у підході до розв'язання визначальних питань дали змогу досягти певних позитивних зрушень у вдосконаленні методики викладання багатьох предметів. Як результат ось такого творчого вирішення внутрішньо шкільних проблем - визнання праці педагогічного колективу, не тільки в області, а й далеко за її межами.
І сьогодні важко не погодитися з твердженням, що всі ці здобутки - результат плідних пошуків директора школи Анатолія Олександровича Баєвського, котрий зумів згуртувати навколо себе боєздатний колектив однодумців, який спромігся виділити з цілої низки завдань основні, першочергові, чітко спрямовані на впровадження в життя основних положень реформи школи.
Вибір Баєвського не випадковий. Варто повернутися подумки у той далекий від нас 1956 рік, коли випускник технікуму механізації та електрифікації сільського господарства прийшов на машинний двір Червонополянської МТС, що в самій серцевині таврійських степів. З особливою пристрастю брався юний робітник за механізаторську справу, наполегливо і завзято оволодівав нелегким, але таким необхідним на той час ремеслом. І вже тоді став помічати за собою нездоланне бажання набутими знаннями поділитися з іншими.
Вирішив стати викладачем тракторної та автомобільної справи. Спочатку працював у Новокиївській, а згодом - у Каланчацькій середній школі.
У кожного педагога є свої принципи. В Анатолія Олександровича вони надійно ґрунтуються на основах суспільно корисної праці. Минали роки, а погляд на школу, як первинну сходинку професійного навчання, залишався незмінним і будучи студентом відділення фізики та основ виробництва Херсонського педінституту, жадібно вбирав необхідні для подальшої роботи знання, щоб у майбутньому передати їх своїм вихованцям.
Як часто буває в юності, приходить пора, коли тобою оволодіває нестримне бажання спробувати свої сили в новій, досі невідомій сфері. Така нагода випала і молодому фахівцеві Баєвському. Викликали якось до району і порекомендували перейти на комсомольську роботу. Погодився. Справлявся з обов'язками добре, запросили до облвиконкому й запропонували посаду старшого референта з народної освіти.
Все, наче, як і треба, тільки все більше і більше щеміло серце по малиновому дзвонику, все владніше тягнуло у вир шкільних буднів.
Перші місяці роботи в Чорнобаївці. До нового директора пильно придивлялися як колеги, так і вихованці школи. Мало хто вірив, що з приходом нового керівника становище кардинально зміниться на краще.
Успіхи колективу самі собою свідчили про те, що повні неспокою та тривог дні і ночі керівника не минають даремно. І глибоко символічним вбачається зв’язок багатьох поколінь, крізь долі яких пройшла гомінлива і разом з тим пряма магістраль рідної школи.
Навесні 1987 року за заслуги в навчанні та вихованні підростаючого покоління й активну участь у громадському житті Президія Верховної Ради Української РСР присвоїла Анатолію Олександровичу почесне звання Заслуженого вчителя УРСР. За натхненну працю на освітянській ниві Баєвського А.О. було нагороджено медалями Н.К. Крупської, А.С. Макаренка.
Віддавши 53 роки педагогічній діяльності, Анатолій Олександрович знаходиться на заслуженому відпочинку, але і зараз не забуває дорогу до рідної школи, де його завжди раді бачити і з повагою прислухаються до мудрих порад.
